«Потрібно процідити все особисте й випадкове
в усіх враженнях, щоб отримати квінтесенцію істини»
Вірджинія Вулф
«Власний простір»
Стандартні думки…. Уявлення про світ… Стереотип. Супроводжує нас повсюди. Породжуючи певну «віру у правильність», тобто ритм життя за правилами більшості. У правилах є винятки. В нашому випадку – діяння так званих «великих відкривачів». Дозволю собі припустити, що ці люди, відкривачі істин, фізичних явищ, гіпотез, формул, - жили не стереотипами, а власними світами. Та чи не випливає з цього, що вони і є започатковувачами стереотипів? Тобто ми, діти покоління глобалізації, керуємося цими «твердими, спрощеними стандартними думками про окремих людей чи світ загалом». А стандарт, прошу зауважити, це тільки зразок, за яким ти можеш жити. Ми ж живемо у спрощеному режимі, «режимі двох понять». Перше – я не такий як всі. Друге – я чиню так, як простіше, як диктує мені заповідь Божа, століття, в якому живеш, культура… Люди ж бо існують тепер, постійно поспішаючи. І вибудовувати щось власне просто немає часу. Випливає питання: чи потрібно стереотипи ламати, чи і з ними жити добре, комфортно і вражаюче спокійно? Чи покладатися на «високі уми минулого»?
Беру до прикладу стереотип про жінок-чоловіків протягом всієї історії людства. На мою думку, це найбільш стандартна істина: чоловіків хоч мало, та всі вони по своїй природі «особливі, геніальні». А потрібно просто подивитись на літературу (хоч сучасну, хоч класичну) і побачити, що жінок можна перерахувати швидше, ніж чоловіків. Вірджинія Вулф пише: «Жінка мусить мати гроші і власну кімнату, якщо вона хоче щось написати. Поезія залежить від інтелектуальної свободи. А жінки були бідними не лише протягом двох сотень років, а від початку часів. У жінок було менше інтелектуальної свободи, ніж у синів афінських рабів. Тож у жінок шансів займатися поезією було менше, ніж у вуличного собаки. Саме тому я поставила такий наголос на грошах і власній кімнаті». Тобто до тенденції «інтелектуальної неможливості жінки впливати на рух суспільства вперед через тиск» я схиляюсь більше. Навіть у медійному просторі спостерігаємо деякий нонсенс. На факультетах журналістики Львова, Ужгорода, Києва хлопців з лупою не дошукаєшся. Зіставлення просто ж таки один до…багатьох взагалі-то. Та гортаючи популярні українські видання, як от «Український тиждень», бачимо парадоксально протилежну картину в матеріалах одного з номерів: на 16 журналістів-чоловіків – 4 журналісти-жінки… І матеріали не різняться майже нічим. Чи не спрацювала тут тверда думка редактора про те, що рано чи пізно для жінки на перший план виступить сім'я, домашні турботи. І тоді для біганини на різні «летючки» просто не вистачить її простору. На відміну від чоловіка, який може себе цьому присвятити.
Що таке сучасні засоби масової інформації? Це творці майбутнього через силу слова. А сила ця керує масами. Чи стереотипи в ЗМІ, тобто спрощені до мінімуму поняття, слугують сьогодні «містком», який переходимо кожен день по кілька разів, не змінюючи траєкторію руху? Так. Творцям інформації звичайно хочеться завжди викликати сенсацію своїм матеріалом. Та це радше буде стереотипне наслідування якоїсь сталої проблеми з домішкою власних думок,«гоніння за рейтингом».
Я не можу з точністю сказати, що ламати стереотипи – це справа журналістів. Ні, можна тільки вносити свої правки, відкривати очі. А висновки повинен робити кожен сам. Просто в журналістів як у людей публічних є здатність впливати певним чином на висновки. То чи не пора б нашій журналістиці переходити на вищий ступінь: подолання «столітніх» стереотипів? Ні, ще зарано. Ми ще не процідили все випадкове і особисте в усіх враженнях, щоб зрозуміти істину.
Оксана МАТІЙКІВ
Немає коментарів:
Дописати коментар