Кінотіні забутої країни

Не існує мабуть людини в котрої не було б стереотипів. Адже стереотипи – це лакмусові папірці нашого життя та суспільства. Лиш жаль, що часто-густо ,у випадку із стереотипами, ми стаємо дальтоніками. Україна не є винятком, і увесь світ «дальтонізують» різними засобами, деформуючи та інвертуючи справжню дійсність в Україні. Препотужним деформатором є кінематограф,в котрому перманентно виринає наша держава. Ось на цьому деформатору ми й закцентуємо нашу увагу.

Доволі поширена стереотипна думка, що Україна – територія родючого ґрунту, із прізвищами, що важко вимовити, неймовірно смішними назвами міст, до цього додається смачна горілка та непогане пиво, ну, і звичайно, красиві жінки. Варто також не забути найбільш зухвалий стереотип, що Україна – це частина Росії. До цих усіх стереотипів ми вже звикли, і вони нам видаються геть невинними, і викликають лишень легку усмішку. Тож на таких тривіальних стереотипах ми не робитимемо наголос.

Переглянувши фільм «Збройний барон» здасться, що українці – це злодії та шахраї, адже розповідає він про українського єврея, котрий втомившись від буденного життя, вирішив продавати зброю, і звичайно, став казково багатим. «Перевізник-3» перебрався уже до України, і знову Одеса. Хоч і приємно, що у фільмі політики показані чесними та патріотичними, але ж одразу розумієш штучність таких фактів, і неприємно, що ними замилюють очі глядачам. Найбільш втішним у фільмі є момент, коли героїня Наталії Рудакової, коли її називають росіянкою, обурено вигукує, що українці і росіяни геть різні, і нічого спільного між собою не мають. Якщо подивитися трилер Джозепе Торнаторе «Незнайомка»,котрий розповідає про Ірену, емігрантку із Східної України, жертву сучасних работоргівців, то складеться враження, що українські жінки закордоном – це лише повії, що шукають кращою долі. Цікавим для цієї теми є стрічка Ульріха Зайдля «Імпорт-Експорт». В основі сюжету дві історії, одна з яких розповідає про медсестру Ольгу, знову ж таки зі Сходу України, котра переїжджає до Австрії, тікаючи від бідності. Такі-от сюжетні перипетії якнайкраще вписуються до чужинських стереотипів про Україну, як про жінку, що шукає закордоном кращого життя. Привабливим є те, що у кінокартині, за винятком прикінцевих кадрів, немає жодного українського чоловіка. Тобто Україна показана світом винятково жіночим – вдома, на роботі, на відпочинку – Ольга оточена лишень жінками. Завдяки цьому наша земля сприймається відтінено теплою, м'якою, домашньою та спокійною. І найпарадоксальніше, що така витончена українка у фіналі стає переможницею і підкорює Європу, що погодьтеся, для закордонних фільмів рідкість.

Та найбільше Україна покрилась пітьмою стереотипів у стрічці Лів Шрайбера «Все освітлено», де українці та наша країна, передусім Одеса та Волинь, показані у спотвореному та геть неправдоподібному вигляді. Фільм розповідає про мандрівку американського студента Джонатана Україною. У картині Львів виявляється містом залізобетонних будинків, а Луцьк названо потворним. Найдивовижніше, що зйомки проходили не в Україні(за винятком деяких кадрів з Одеси), а у Чехії, і замість справжніх велетнів краси – Львова та Луцька – показані якісь страхітливі химери, найоригінальніша з яких львівський вокзал, котрим у стрічці слугувала провінційна станція у Чехії. По дорозі до Луцька, згідно кінокартини, можна зустріти заводи з велетенськими трубами, що засмічують повітря, звалища небезпечних для життя відходів, поржавілі та понівечені танки та гармати, що залишились з часів другої світової війни, а от автомобілі майже не трапляються, мабуть, через примарну суцільну бідність українців.

Львівський вокзал

Українська хатина зображена доволі традиційно-шаблонно: понівечена скособочена халупа, що скидається на хлів, з розваленим парканом, без електрики, без городу, зате серед плантації соняхів. Розїзджають герої на старезній «Трабанді», водій якої може керувати лишень за допомогою собаки-поводиря, одягеної у форму із написом: «офіційна сучка-поводир». Місцеві жителі не допомагають через неприязнь до американців, Алекс, що супроводжує студента, котрий у розпал літа ходить в осінньому кашкеті , погано володіє англійською, і замість «Все ясно», каже – «Все освітлено», у готельному номері є лишень ліжко та тумбочка, а при дорозі торгують матрьошками, і майже усі персонажі говорять або російською, або ж суржиком. Загалом фільм – ідеальне зображення стереотипів про Україну. Насолоджуйтесь.

Все більше і більше у кінематографі виринає наша забута країна, лиш жаль, що, здебільшого, у негативному освітленні. А змінювати кут світла ніхто й не збирається, бо усім відверто до лампочки, що імідж нашої країни начисто спотворений, та де і як Україна репрезентується. Сподіваюсь усім все освітлено, перепрошую, ясно…

Михайло ФЕДИШАК