Однією з малодосліджених форм людських взаємовідносин є стереотипи. А все тому, що в них закладені часто незрозумілі та нелогічні мотиви. Якщо не повністю вирішувати такі спірні питання, то принаймні вносити свої корективи у ситуацію доводиться представникам ЗМІ. Таким чином спростуванням стереотипів чи ліпленням нових з нічого окреслюються контури найближчого майбутнього. І це вже не дійсність виключно газетних шпальт і радіохвиль – це вже стереотипна дійсність людей, які дивляться телебачення і читають газети.
Найбільш поширеними стереотипами є ті, що несуть в собі якусь міждержавну псевдоінформацію, тобто стосуються представників конкретних расових, національних та релігійних груп. Вже потім в залежності від перелічених категорій береться до уваги і стать людини, тобто без проблем можна знайти «характерні» означальні риси не просто американців загалом, а й американок, які, за стандартною схемою, чимось та й повинні відрізнятися від жінок в інших країнах. І відповідно до власної стереотипної запрограмованості людина чекає від іншого індивіда певного комплексу поведінкових ознак чи реакцій щодо тієї чи іншої ситуації. Якщо ж її «сподівання» виявляються марними, дуже часто недалекоглядна особа сама береться за очевидну провокацію, лиш би вдовольнити свою самовпененість щодо інших. Ось в таких випадках невинні стереотипи у формі жартів можуть набувати форми таврувань та глибоких образ.
Оскільки стереотипи про представників інших національностей складаються переважно через їхню більш чи менш тривалу ізоляцію певними чинниками у межах власних кордонів та через відсутність реального контакту з мешканцями хоча би країн-сусідів, не позаздриш тут всьому так званому пострадянському простору, тобто і нам з вами. Здебільшого вони мають соціальне забарвлення і стосуються рівня та умов життя, а передумовами їхнього поширення був не до кінця проаналізований зріз гіркої радянської реальності. Тобто коли європейські країни увійшли в свій новітній етап розвитку, в СРСР ще жили за протермінованими ідеалами за допомогою таких же застарілих засобів. Звісно, це не могло не дивувати і не смішити цивілізований Захід. І хоч Радянський Союз розпався майже 20 років тому, люди на його колишніх територіях залишились жити ті самі – а отже і стереотипи не втратили своєї актуальності?! На жаль, якась правда в цьому все ж таки є.
Зрозуміло, що такого роду стереотипи по-різному впливають і на імідж країни – когось відлякують, декого ж приваблюють. Проте вони не мали б робити ні першого, ні другого, оскільки за природою це стереотипи і тільки, а тому кожна держава дуже не проти була б їх позбутися. Росія, скажімо, у майже ненав'язливій формі намагалась зробити це тоді, коли до неї була прикута увага телеглядачів фактично з усієї Європи – під час фіналу пісенного конкурсу «Євробачення-2009» в Москві. Для цього було знято спеціальний відеоролик для заповнення дорогих ефірних хвилин, і суть його полягала ось в чому: у вигляді екскурсії для іноземних туристів росіянка-гід намагається спростувати ледь не всі існуючі міфи про Росію, в той час як в неї за спиною парадоксально саме вони й демонструються (іронічно, з метою підсилення ефекту абсурдності). Тобто, хоч екскурсовод і говорить, що всі ваші знання про Росію – це неправда, поруч за столом весела компанія буденно п'є горілку зі самоварів, перехожі одягнуті у шапки-вушанки і теплі валянки, бо в Росії начебто завжди холодно і падає сніг, вулицями гуляють ведмеді і всіх контролює КДБ, бо росіяни начебто досі живуть в СРСР. А ще гід говорить про міф, начебто всі в Москві їдять чорну ікру ложками посеред білого дня на вулиці – але його вона навпаки підтверджує і запрошує глядачів приїжджати в Росію.
Як бачимо, є й корисні стереотипи, які здатні сформувати хибне уявлення про хороші риси людей – такі як щедрість, гостинність, заможність. Погодьтеся, куди вже краще здаватися багатою і впевненою нацією, аніж натовпом людей, який вулицями міста гуляє з бурими ведмедями, а між тим не забуває щодня напиватися горілки. Тільки я от не знаю, наскільки ефективним є спростування стереотипів про самого себе, адже для їхнього викорінення все одно потрібен деякий час і сміливі незацікавлені доброзичливці.
Проте позбуватися наболілих стереотипів можна і по-іншому – шляхом аргументованості та наукової логічності викладу. Влучним і професійним прикладом цього є документальний фільм «Україна в НАТО: міфи і реальність», знятий 2009 року творчою групою на чолі з продюсером Ільком Кучерівим. Фінансування медіатвору, який минулого року побачив світ в ефірі Першого національного, 5-ого каналу, УТР тощо, забезпечило МЗС України. Тут важливе значення має просвітницьке значення фільму щодо стратегічно важливої та спекулятивної зовнішньополітичної ідентифікації України. У простій і доступній формі розглядаються найпоширеніші стереотипи нашого населення щодо НАТО: про агресивність блоку та неминучість участі у воєнних операціях альянсу, про антиросійські настрої країн-членів, про всесвітній жандармізм і диктатуру США тощо. Також у фільмі дається пояснення суті діяльності НАТО, розвитку і трансформації організації, меті розширення і потенційному членству України.
Що парадоксально – люди, які звикли горлати, що знають абсолютно все про НАТО і його «лихі діяння», насправді не знають про нього нічого. Точніше – керуються недостовірною інформацією, окремими негативними фактами, провокаційними заявами, які з блискавичною швидкістю поширюються у російських та проросійських українських ЗМІ. І така дезінформаційна атмосфера – чудове середовище для того, щоб, якщо не повністю збити людей з пантелику, то принаймні заставити їх сумніватися.
Питання ж залишається тільки в тому, яка частка людей вважатиме інформацію, подану у фільмі, безапеляційною для себе, адже кожна нова теза провокує появу чергової антитези – паразитичних стереотипів, максимально прилаштованих для успішного поширення в середньостатистичному натовпі. Але нехай краще думка про відсутність здорового та аналітичного мислення у більшості населення країни буде лише черговим стереотипом, а не фатальною правдою. Так, ламання стереотипів починається на рівні психіки окремих індивідів, але ж робити це гуртом набагато ефективніше! Більш успішною ця робота може бути тільки тоді, коли за неї візьмуться грамотні працівники ЗМІ – новаторство та оригінальність якраз і здатні внести свої корективи.
Володимир СЕНАТОВСЬКИЙ
Немає коментарів:
Дописати коментар