У сьогоденному інформаційному вирі, серед політичних та соціальних негараздів спекулювати людською (а тим паче масовою!) свідомістю стає дедалі легше. Одним із засобів контролю над масами завжди були стереотипи. Нав'язування стереотипів, прищеплення їх певним соціальним групам або ж ба більше – цілим націям – так одвічно боролись із свободою думки та слова верхівки, ті, які керували і вимагали. Відтак і відмова від стереотипу завжди сприймалась як протест. Зокрема, проти всіх та проти політичного устрою.
Не секрет для нас із вами, у якому скрутному, неблагонадійному стані сьогодні Україна. Вона інде термінована у питаннях власної національної ідентифікації. На порядку денному сотні питань. Одне з них, найбільш болюче – питання мовне. Українська мова: бути чи не бути? Хто лишень не береться до розв'язання цієї неоднозначної проблеми – від всюдисущих нетямущих політиків до пересічних громадян. Значну роль у формування та розвитку проблеми беруть і засоби масової інформації. Вони, як рушій думки, як мисленнєво – трансляційний апарат формують думку, впливають на неї тощо. І це вже давно ні для кого не секрет ще з тих часів, коли ЗМІ були засобами пропаганди та провокації.
ЗМІ формують стереотипи, часом – руйнують. Ці взаємовиключні процеси діють й у нашій країні. Які ж стереотипи формують телебачення,радіо та преса на шляху до подолання мовного питання? Та чи, можливо,навпаки - вони підливають масла у вогонь?
Спершу варто розглянути питання двомовності як таке – погано це чи добре? Відповідь буде неоднозначна, адже все залежить від ситуації, скажете ви. Справді. Погляньмо лише на Швейцарію, Канаду, Бельгію. Багатомовний устрій цих країн ніяк не погіршує, не розпорошує національну ідентичність. Навіть навпаки 0 об'єднує мультинаціональні спільноти. Та от чи доречна в Україні та мовна політика, яку провадить сьогоденна влада? А за владою і ЗМІ…
«Мова, як переконливо показали ще півстоліття тому французькі пост-структуралісти, є не лише нейтральним засобом комунікації, а й надзвичайно важливим інструментом здійснення влади, накинення волі, утвердження домінування, чи, навпаки, в опозиційних контр-дискурсах – засобом спротиву… Цілком очевидно, що гасло офіційної двомовності у цьому контексті є спробою юридично закріпити постколоніальну "нормальність" (фактичне домінування російської мови і російськомовної олігархії) та законодавчо унеможливити її інституційну ревізію.
Прикметно, що жоден поборник "двомовності" в Україні не завдає собі клопоту пояснити стурбованим українцям механізму недопущення на місцевих теренах білоруського, чи совєтського сценарію функціонування двох формально нібито рівноправних мов, одна з яких - легко вгадати яка - неодмінно виявляється на практиці набагато "рівнішою"», - пише у своїй статті на «Українській правді» Микола Рябчук (http://www.pravda.com.ua/articles/4b1aa32a45326/)
Важко не погодитись із таким твердженням автора. Адже він, на відміну від більшості пустословів, аргументовано пояснює, що двомовність – це не процес, а механізм. Позаяк, він потребує неабиякого дослідження та розгляду. Що ж, у цьому випадку ЗМІ беруть беззаперечну участь у розвіюванні стереотипу про необхідність двомовності, яким так безкомпромісно спекулює «донбаська» влада.
Натомість такий фактичний огляд зробили ТСН у своєму репортажі за 22 листопада:
«Понад 1 млрд грн втрачатиме щорічно державний бюджет України, якщо буде прийнято законопроект "Про мови в Україні" № 1015-3.
Такий прогноз зробив експерт Анатолій Бондаренко. Нагадаємо, цим законопроектом пропонується, зокрема, надати російській та іншим регіональним мовам такого ж статусу в навчальних закладах.
Також соціолінгвіст, доктор філологічних наук Лариса Масенко оприлюднила цифру150 млн грн.. Саме стільки українська освіта платитиме щорічно Росії. А експерт ініціативи "Кінопереклад" Андрій Гарасим озвучив цифру в 4 млн дол. щорічно. Стільки втратять українські кіностудії.
Відзначимо, що міністр освіти і науки Дмитро Табачник нещодавно заявив, що історично подарований Україні білінгвізм – це багатство, від якого не варто відмовлятись.»
У цьому випадку теж прослідковуємо чітку позицію телеканалу надати об'єктивну інформацію.
Та для кращого розуміння ситуації розглянемо і протилежний погляд ЗМІ на ситуацію. Відтак, візьмемодо уваги статтю Євгенія Головахи для газети «Известия в Украине»: (http://old.izvestia.com.ua/?/articles/2007/12/19/185411-15)
«Думаю, что нашему государству давно пора вступить в честный диалог о языках общения на Украине с Россией и ЕС. У первой не должно оставаться подозрений относительно возможной дискриминации русского национального меньшинства, а опыт и мнение последнего позволит избежать ошибок в языковой политике, присущих государствам с юной демократией». Автор однозначно провадить не національну політику.
У такому випадку важко знайти відповідь, чи руйнуть ЗМІ стереотипи. Бо ж,як бачимо самі, ситуація із засобами масової інформації настільки ж неоднозначна, як і в країні загалом.
Марія ФІЛЬЧАГОВА
Немає коментарів:
Дописати коментар